Журналісти Clutch презентують новий спецпроєкт Незручні питання, в рамках якого поспілкувалися з українськими психологами і з'ясували, як правильно відповідати на незручні питання дітей. Про те, як говорити з дитиною про смерть, розповіла психолог Наталія Пашко.
На практиці я часто стикаюся з тим, що дорослі не повідомляють дитині про смерть близького, щоб не налякати і вберегти від переживань. Але трапляється навпаки. Вступає в силу теорія прив'язаності, коли дитина прив'язана до цього дорослого і відчуває, що щось відбувається. Вона спостерігає зміну емоційного стану в сім'ї і відповідно, коли ніхто не повідомляє про те, що відбувається, залишається один на один зі своїми почуттями. Малюк відчуває цей страх дорослих, безпорадність, тривогу, але його не вчать, як правильно їх проживати. Особливо коли дитина бачила, як, наприклад, дідусь захворів – і раптово його не стало. У таких випадках втрачається почуття безпеки, довіри до дорослих і батьків. З'являються якісь почуття, але як з ними боротися – неясно. Через це може формуватися двопатерна поведінка – гіпер і гіпо. Що це означає?
Вагітна Катя Осадча показалася у вечірній сукні - підкреслила круглий животик
Гіперповедінка ризикована. Дитина, вперше зіткнувшись з питанням загибелі (якщо з нею раніше не говорили), починає досліджувати через поведінку життя і смерть. На жаль, дорослі дуже рідко ідентифікують це як процес переживання втрати. Швидше, як погана поведінка: «У нас тут таке горе сталося, а він нас не слухається». А діти переживають смерть таким чином, якщо немає поруч дорослих в цьому процесі.
Гіпоповедіка – коли дитина стає зручною, тихою і відмовляється від життя, тобто перестає гратися, їй нічого нецікаво. Але справа в тому, що на гіперповедінку дорослі точно зреагують, на відміну від таких «спокійних». Діти часто впадають в депресивний стан.
З цих причин, коли батьки замовчують про смерть близького, це грає негативну роль. Дитина в той момент залишається одна. А в майбутньому все одно зіткнеться з тематикою смерті і втрати.
Як повідомити дитині про смерть. Тут потрібно враховувати вікові особливості, але із загальних рекомендацій:
- Якщо хтось хворіє, важливо все називати своїми іменами і чесно відповідати на питання. Не потрібно обманювати ні себе, ні дітей;
- Дайте можливість дитині прийняти почуття: може злитися або істерити, але це нормально. Вплинути на ситуації нікому не під силу, але вона може попереживати. Тоді ці почуття не зберігаються всередині і не перетворюються на психосоматичні прояви. Скажіть: «Я бачу, що тобі сумно» або «Я розумію, що ти злишся, і тобі хотілося б пограти з дідусем, але…»;
- Якщо ж смерть все-таки сталася, говоримо: «Ти пам'ятаєш, дідусь хворів? Ми робили все, щоб йому допомогти і вилікувати. Але, на жаль, він помер». Рекомендується використовувати слово «смерть» і не говорити, що дідусь кудись поїхав/пішов/заснув, тому що потім діти будуть боятися спати і що когось не стане.
Діти завжди ставлять прямі питання, але саме батьки часто не готові про це говорити. Наприклад, дитина запитує, що відбувається, коли людина вмирає? – ти можеш бачити тіло, але вона не дихає; а що далі відбувається? – тіло кладуть в могилу, але... (якщо сім'я віруюча) душа летить на небо. Розповідати варто не в деталях, а в загальному. Можна сказати, що людина завжди залишається в серці, і в спогадах до неї завжди можна повертатися, дивитися фотографії. Далі йде процес підтримки дитини в цьому стані.
Оля Полякова показала заміський будинок під Києвом: де живе співачка з сім'єю
Є два процеси переживання смерті – нормальний і патологічний. Перший – коли є переживання загибелі близької людини й орієнтир на життя. Дитина відповідно до віку грає, читає книги, ходить в школу (може сповільнюватися процес мислення, тому що скорбота забирає багато сил), спілкується з однолітками. Ось вона побачила тригер, який нагадав про загиблого близького, і сіла поплакати, поістерити. Потім, коли дитина отримала підтримку, повертається до повсякденних справ. Це говорить про нормальний процес переживання втрати.
Патологічний – коли дитина тільки горює, не хоче ходити в школу, відмовляється від ігор, їй нічого нецікаво, і це триває довго, більше трьох місяців.
Слідкуйте, чи немає перекосів в поведінці дітей – цих гіпер і гіпо, про які згадувалося раніше. Також важливо повернути вікно толерантності: дозволити пережити втрату й потім поступово повертати дитину до життя. Потрібно підібрати способи, які допоможуть дитині говорити про власні почуття, думки про смерть близького. Коли виговориться, рівень стресу зменшиться.
Чи варто брати дитину на похорон? Існують рекомендації, що з 7-10 років можна, але з урахуванням травматичності церемонії, варто подумати. Дитину можуть налякати крики або гучний плач, якщо в когось почнеться істерика. Також біля дітей обов'язково повинен бути стабільний дорослий, який в момент може їх відвернути або відвести. Але найголовніше – вчасно повідомити про смерть близького.
Нагадаємо, раніше психолог розповіла, як говорити з дитиною про безгрошів'я.
Дивись відео по темі:
Більше цікавих матеріалів можна прочитати на clutch.ua.
Підписуйтесь на наш youtube-канал Клатч Онлайн і Клатч Старс.