Перше питання, яке мене хвилювало, коли я починала свій проект – “Яка вона справжня жінка і чоловік?”. Звісно, я глибоко цікавилась цим питанням, адже інформації більше, ніж достатньо, так само як і навчальних лекцій, курсів і тренінгів. Та мій критичний розум задавав лише одне питання – “а звідки вони знають?” Чому справжня жінка — це мама, коханка і бізнес-леді в одній особі? Що позбавляє справжньості тих, хто відмовляється від якоїсь з цих ролей? І що керує тими, що успішно реалізовуються в усіх? Отож я взялася шукати сама відповідь.
Інтроекційне і проективне мислення формують процес побудови стереотипів – нам кажуть важливі люди, що «мама має бути така…», а потім ми робимо висновки «ця жінка — мама, а отже вона турботлива, добра і багато функціональна». Так маленьку дівчинку чи хлопчика виховують і готують до життя в соціумі, і тим самим закривають очі на інші варіанти розвитку ідентичності жінки та чоловіка. Мені не подобається, що часто систематизація заміняє живу картину світу і стає причиною осуду тих, хто не потрапляє в стереотип.
Так я впритул почала розглядати, які є стереотипи щодо жінок і чоловіків, і для чого вони потрібні. Саме слово стереотип (кліше) прийшло з друкарської справи і означає твердий відбиток, в соціології і психології використовується як метафора для означення сталого, спрощеного ставлення до подій і явищ, що базується на попередньому досвіді. Очевидна функція стереотипів – економія зусиль для сприйняття світу, оскільки спроба побачити всі речі заново і в подробицях, а не їх узагальнення, втомлює і вимагає додаткових сил і часу. Окрім того стереотипи формують безпечну знайому картину світу, яка допомагає в взаємодії. віра в стереотипи заважає, оскільки виключає різноманіття поза прийнятою нормою і процес змін.
Вірність стереотипам допомагає об’єднатися і відчути свою причетність до певної групи, а також заважає роздивитись відмінності і виокремитись. Опираючись на стереотипи в цілях комфорту, важливо пам’ятати про обмеження і спрощення, які вони формують. Тому, як і в будь-якій справі , важлива усвідомленість власних потреб та дій — коли я турботлива і багатофункціональна мама, бо це моє бажання і потреба, а коли я вже намагаюсь відповідати загальноприйнятому стереотипу, і коли, зрештою — я вже вимагаю від інших відповідати моїм уявленням про маму.
Звісно різноманіття світу і оточення тривожить, тому доволі безпечно спиратись на знайоме і передбачуване внутрішнє бачення. Лишень варто пам’ятати, що у кожного воно своє, індивідуально сформоване і спільні погляди на явища можливі, проте необов’язкові.
Я познайомилась з різноматністю означень того, яка є справжня жінка і уявлень про справжнього чоловіка. А ще зрозуміла, як моя віра в стереотипи обмежувала і зупиняла особисто мене. Та й слово «справжня» мені перехотілось використовувати, бо сам факт існування характеру, що не вписується в загальноприйняті стереотипи насправді є достатнім для справжності.
Анастасія Левкова, арт-менеджер, письменниця
«Суспільство звикло означувати певні риси чоловічими, а певні — жіночими. Я б не розділяла категорично. Думаю, що кожна з цих рис є передусім людською, а в різних ситуаціях виявляються різні властивості людини. В кожному з нас захована потенція різних емоцій та реакцій, і часом бракує лишень певного моменту, щоб ця потенція стала реальністю. Як на мене, багатство особистості полягає, зокрема, у палітрі наших емоцій, реакцій, почуттів, відчуттів, виглядів, вербальної та невербальної мови».
Євгенія Базилевич, дизайнер прикрас, йога-тренер
“Зазвичай ми боїмося камери, боїмося виглядати негарно, непривабливо, з’являється скутість, напруженість, хочеться бути гарною дівчинкою як в житті так і на фото, напружено починаємо шукати в собі міфічну «жіночність», співставляти її з уявленнями інших про неї — ось я зараз так нахилю голову, я буду достатньо жіночна? а в цей момент в мене вже засвітилась в очах материнська любов? І тільки тоді, коли фотограф дозволяє показати інший бік своєї натури, напруження пропадає, тут ти базуєшся тільки на своїх відчуттях, граєш так як тобі хочеться, дозволяєш собі бути «неприлизаною», і в цей момент і з’являється ця жіночність, просвічуючи через свободолюбиву чоловічу суть”.
Олеся Домарадзька, художниця, засновниця арт-галереї
“Коли я отримала пропозицію знятися в чоловічому образі я подумала – це моє! Я часто відчуваю себе мужчиною, адже доводиться щодня приймати рішення, брати на себе відповідальність, заробляти гроші, керуючи власним бізнесом. І ось вона ця мить… Я в чоловічому образі, напружуюсь уявляючи все, що перед тим перечислила. Посмішка злазить з обличчя. Все серйозно і…натужно. Відбувається перший етап зйомки, після якого я перевдягаюсь в жіночу сукню. Згадую моменти пов’язані з коханим, з моїми дітьми, перед очима залита сонцем вітальня і… чомусь аромат від випікання паски на кухні. Я наче відтанула, захотілось усміхнутись. Стало значно комфортніше. Я здивувалась. Завдяки Інниному проекту виявила для себе, що, хоч і можу працювати і керувати, як мужчина — я анітрішечки не чоловік, як про себе часто думаю. Я обираю ЖІНКУ в собі! І гадаю, що так і мало би бути?”
Олена Мороз, співзасновниця медичного центру «Інтерсоно»
«Жінка.Чоловік» ніжність і сила, подих вітру і міцне коріння, енергія і її споживання, ураган думок і декілька дій і хоча 60% денного часу я граю роль чоловіка, уявити себе ним і ввійти в образ було більше, ніж складно. Чоловіча сорочка зверху лише маскує тендітну, але різнобарвну та енергійну серединку, таку щиро жіночу».